Останній видатній представник елейської філософії — 3енон (приблизно 490-430 рік), що писав прозою, подав численні аргументи (з яких нам відомі лише кілька) проти існування руху, зміни сутності речей світу, простору, смислових якостей. Він відкриває в цих поняттях суперечності та парадокси: рух стріли є ніби шеренга станів спокою; де знаходиться стріла, що летить? Не там, де її немає, але й не там, де вона є, бо її перебування в певному пункті було б спокоєм, а не рухом; рух ми можемо розумове уявити собі лише як шеренгу станів спокою. Але рух до того складається з безмежної кількості елементів, а ми не можемо собі уявити та розумом зрозуміти, як ця безмежна кількість дає в цілому якісь закінчені в собі обмежені урізки простору: щоб прийти до пункту всередині, дійти до цієї половини шляху, треба пройти половину цієї половини і так далі: отже об'єкт, що рухається ніби "ніколи" не пройдк й найменшого відтинку простору, бо він спочаткуспочатку має пройти безмежну кількість дрібніших відтинків. Так саме ми не можемо зрозуміти, як "бистроногий" Ахіл може догнати черепаху, що повзе поволі, при умові, черепаха зробить перший крок — бо як він прийде в той пункт, де черепаха була на початку бігу, вона встигне вже пересунутись хоч на маленький простір наперед; коли він прийде туди, вона знову встигне пересунутись далі і так далі без кінця: черепаха завше мусить знаходитись хоч би на який малий простір попереду найскоршого бігуна грецької міфології. Дальші "парадокси" напрямовані проти поняття безмежного простору, проти абсолютного виміру швидкістю руху. Незрозуміле й повстання смислового сприймання: коли падає одне зернятко, ми цього не чуємо, падає два зерна — теж ні, три — теж ні, але як висиплемо цілу купу, повстає чутний шум, що його утворює ніби сума великої кількости беззвучних процесів.
Парадокси Зенона не є якась логічна іграшка — вони є предметом уваги учених і досі, бо Зенонові дійсно вдалося знайти внутрішні суперечності в основних логічних поняттях руху, зміни, просторі... Ці суперечності є ознакою того, що розум не здатний цілком охопити живу дійсність. Зенон не сумнівався в силі розуму і, як інші елеати, приходить на основі своїх парадоксів до висновку, що наявний світ є ілюзією.
В мене висновок один: будь що можна довести логічно, тільки треба знати, що доводити).
Дзвонить мобільний. Нащупавши його рукою, я мляво підношу до обличчя. Ага будильник!!! Автоматично перевожу його на 90 хв. вперед і кидаю на підлогу. Щегодину посплю, та ну його нафіг ту пару… Рівно через 10хв. чую різкий тріскіт телефону. “Алло. Ні. Це не Даша.” – кидаю мобільний і він летить прямо під ліжко… Ще 10хв. спокою і за вікном чується шалений гавкіт собак - дворняжок… Стримуючи порив легенького “матерка” мовчки встаю з ліжка і вмикаю радіо та, почувши якусь мелодію типу Лободи, одразу вимикаю. Роблячи дивні махи руками переконуюся, що на зарядку не змахує…
Наткнувшись на дверну ручку мляво повзу до ванної. Холодна вода на 5 хвилин дає мені відчуття повного пробудження і я бадьоро йду на кухню де мене чекає побитий чайник і вчорашній салат «вінегрет».
7.00
У глибоких роздумах іти чи не йти на пару поринаю у конспект. І усвідомлення того, що я його все одно не захочу вчити переконує мене іти…
7.30
Взувшись і одягнувши свій «пуховик» згадую, що ключі залишилися на столі в моїй кімнаті. Мовчки роззуваюся… На місці розумію,що ключі знаходяться в моїй сумці, яка разом з конспектами чекає мене в коридорі…
7.45
З останніх сил запихаюся у маршрутку і починаю себе відчувати кількою в консервній банці. (Хоча ні, кільки в банки так не запихають!!! Скоріше це мамині консервовані огірки!!!) До того ж самі шустрі «рибинки» зайняли місце біля вікна, трохи відстали від них ті, хто сидить скраю, тому, ті які висять на одній руці інколи ставлять на тих хто сидить свої сумки. Трохи більше повезло тим, хто заліз в самий кінець маршрутки. Там все таки є місце, щоб стояти на двох ногах!!! Зате як їм класно вилазити… Недарма кажуть: «У тісній кімнаті багато простору», коли говорити про маршрутки, то їх простір безмежний… І те що пишуть «14 сидячих і 30 стоячих» - неправда. Туди можна запхнути як мінімум сотню. Ну принаймні наші водії умудряються.
8.05
УРА, вилізла!!! За мною вилізли і всіпасажири крім старенької бабусі біля вікна… Як завжди… Дихнувши свіжим повітрям я на автопілоті прямую до потрібного корпусу нашого «коханого» водніка. Це університет, який відомий своєю унікальністю. Коли у всіх навчальний рік починається 1 вересня, то в нас -.31 серпня. Знайшовши потрібну аудиторію я дізнаюся дивовижну річ: ПАРИ НЕ БУДЕ – переноситься на інший день…
Легенький “матерок” поступово зростає… Відчуваю настання урагану!!! Щоб не накаляти обстановку, мовчки йду з одногрупниками в інший корпус чекати наступну пару і півтори години сиджу в навушниках…
10.10
Філософія… Краще б я не йшла…
12.00
З важкою головою прямую на тролейбус… І в останню мить повертаю в іншу сторону і йду до дому пішки.
Болото, болото, і ще раз болото… І це в центрі міста… Умудряюсь вступити в три калюжі і при цьому не впасти…
Сонними, безневинними очима дивлюсь на міліцейську машину, переходячи дорогу на перехресті по діагоналі…
13.10
І ось я вдома. Дописую ці слова і йду гуляти – життя занадто коротке, щоб витрачати його на спання… І то нічого, що на вулиці болото, все одно взуття прийдеться “прати”…
Сьогодні випадково включила телевізор і була приємно здивована. Давно я не слухала цей гурт. А колись це були мої кумири!!! І хай кажуть, що це готика для дітей, я все одно обожнюю їх.
І саме з цієї пісні почалася моя любов до музики і до року!!!
Сигналів 16
