Спека, нестерпна спека абсолютно відбивала моє бажання їхати в село в п’ятницю вранці. Та ще й ті недоздані бази даних і суботній типу рок-концерт в Клєвані на який ми намилились їхати... Але обов’язок внучки взяв верх і після обіду білий "крокодил" з сумнівним вантажем на чолі зі мною і моїм племінником у салоні вирушив у п’ятигодинну дорогу...
І хто б сумнівався, що як тільки машина виїде за місто - почнеться дощ...
...мокрі машини, наче оброблені в фотошопі. Але це просто дощ, дощ за склом, який тільки маленькими краплями через відкрите вікно попадав мені на обличчя.
Альошка довго крутився і прикривався руками від камери...
...і через кожні півгодини питав скільки ще їхати.
Книжку, яку йому дала мама, щоб читати в дорозі, Льошка з радістю віддав мені, правда більше пролога я не прочитала - чогось мутанти чорнобиля мене не зацікавили...
Пальці тим часом залишили в спокої мп3...
...і зв’язали з дроту від навушників...
Але все закінчилося добре. Палець вижив, і потім ще довго тримав мені вафлю...
...знову почалося знущання над мп3 і мобілкою...
дорога... довга і крута...
...завела машину прямо в любисток... далі буде...
