Якби ви знали, як це класно сидіти в м’якенькому кріслі з тарілкою морозива змішаного з бананами, ананасами, і шоколадом і дивитися Сімпсони. Так тупий мультик, тупі жарти, але після добровільного насильства над мізками і Visual Studio так добре жерти свій кілограм морозива, тупо втикаючи на екран тупо ржати над тупими жартами, не думаючи про інтеграли і диференціали, про бази даних і сортування, про всяку х**ню, якою нам забивають баки в універі.
СТОП. Яка х**ня? Про ті розумні речі, які так не хочеться розуміти і сприймати.
Морозиво закінчилося раніше ніж сімпсони (про кілограм я збрехала). Пора виключати телик і своє отупіння та починати думати, багато і плідно думати, про логічне і не логічне, про гарні інтеграли і не дуже, про ті 49 теоретичних питань з мат. аналізу, які я маю до четверга вивчити, чи хоча б написати на них шпаргалки. Треба таки встати завтра о 6.00, щоб потрапити на консультацію. Треба мислити, розмірковувати, тренувати, накачувати свій мозок корисною інформацією про алгоритми розв‘язання задач Коші і не тільки...
ТРЕБА! ТРЕБА! ТРЕБА!
А так спокійно сидіти в м’якенькому кріслі з морозивом і тупо втикати на екран...
НІ! Таки треба вставати, виключати телик, відкривати конспект із кроказябликами і розкладати на полички своєї пам’яті різні види інтегралів... Треба врубити на повну музику під яку мені найкраще буде щось вивчити.
Мат. аналіз найкраще нечитається під Океан Ельзи
Ех... Треба... Але ж без мене "сьогоднi сплять мiльйони нових сердець"... А я сижу перед монітором і думаю, що треба думати...
А треба, таки треба...
А в такі хвилини хочеться тупо дивитися сімпсонів...