Я її спіймала в той самий момент, коли вона жадібно вп’ялася у шибку і тягнулася до сонця.

"Свободи! - кричала біла квітка із жовтою серединкою, трохи прим’ята від намагання розбити вікно. - Я вільна колюча рослина із далеких країв. Я маю право на сонце, на сонце щоденно і щохвилинно. Куди ж ти тікаєш від мене, сонце."

Я вперше за весь день усміхнулася. Заліки, курсова, сесія на носі а на моєму підвіконні щось таке гарне тягнеться до неба.

"Сонце прийде завтра вранці, - сказала телепатично я їй, - а зараз воно покотилося на захід до інших вікон."

"Я можу не дожити до ранку, - заплакала квітка жовтим пилком мені на ніс, - я ж цвіту тільки кілька годин".

"Я замість тебе доживу до ранку і привітаю замість тебе сонце. А ти цвіти і радій. Твій день ще не пройшов, а мій ще не наступив ."