І кого тепер звинувачувати? Маму, тата, викладачів, одногрупників? Сама ж винна, що впала на саме дно і тепер з усіх сил (чи не з усіх:( ) повзеш на гору. Повільно божеволієш коли чуєш слово DataSet чи TableAdapter. Так. Це твоє життя і ти сама його вибрала.
Куди ж ти тепер тікаєш? Ти сказала колись, що ніколи не пожалієш про це. Так, так. Згадала? А тепер, а що тепер? Намагаєшся втекти від себе, намагаєшся злити себе зі мною. Не вийде. Ти і я різні. Настільки різні, що ти навіть і не уявляєш!!! Ти даєш мені волю жити. А навіщо? Ти не в змозі втілити мої думки у життя. Вони занадто ірраціональні для твоєї залізної логіки і занадто розумні для твого безглуздого життя.
Забудь про мене хоча б на місяць. Забудь і не говори зі мною. Бери свій мат. аналіз в руки і бігом учи, вимальовуй свої інтеграли і сортуй імена в базах даних. НЕГАЙНО. Чуєш, негайно. Адже лишився тільки тиждень. Тиждень щоб доповзти тобі хоча б до середини тієї висоти, де ти колись була.
Я залежу від тебе. А ти від того папірця, який тобі видадуть по закінченню вуза...
Тож закривай це вікно, лягай спати, а завтра рано-враці повертайся до своїх баз даних!!!
