Чому?
Чому я не можу всидіти на лавочці довше 10 хвилин?
Чому з усіх моїх знайомих тільки мене пре від довгої прогулянки пішки з натертими на ногах мозолями, на 10-тисантиметрових каблуках від водніка додому через два парки і ринок?
Чому тільки мене прикалує цілодобове бродіння по вулицях і фотографування неба?
І так, сьогодні одна зануда сказала, що не хоче їхати за багато сотень кілометрів в Запоріжжя, щоб побачити музей зброї. Я засмучена. Одну мене не пустять :'(((
Ну чому нікому не хочеться так як мені вирватися з міста і податися кудись куди очі дивляться?
А колись ми разом "борознили" рівненські простори, колись ми у дешевих сапожках зимою за день обходили півміста і приходивши додому, сушили взуття і рвалися знову на вулицю.
Колись ми були іншими. А тепер ті самі очі дивляться по-іншому. Тепер одна хоче далеко, так далеко, як тільки можна звідси, а інша хоче посидіти на лавочці і поїсти морозива. Одна переходить догору на червоне перебігаючи перед машинами, інша йде до переходу. Одна мріє про зароблену власною працею квартиру, інша про двоповерховий будиночок за містом.
Чому?
Ми були як плюс і мінус. Найкращі друзі з протилежними знаками. Але з’явилися ще одні плюс та мінус, причому чоловічої статі, їх сила притягання виявилася сильнішою за нашу. Мене притягує інший мінус, а її інший плюс(( Отак-от. Нас розтягує до інших полюсів, нас роз’єднують наші інтереси(
Сьогодні, коли я йшла з потертими до крові мозолями і туфлями, яким загрожує ампутація кабулка, я побачила небо. Таке величне, таке зворушливе. Воно ковтало сонце. Сонце пручалося і чіплялося за хмари, але нічого з того не вийшло. Небо ковтнуло сонце і світ став ще більшим. Він розширився, обійняв мене своєю синявою і я завмерла. Скільки світу я ще не бачила. А скільки може й не побачу... :'-((
Чому ніхто не хоче ламати каблуки і натирати мозолі крім мене?
А може мені краще бути самій? Може я не здатна терпіти зануд і лицемірів? Мені ж так добре іти проти вітру знайомими і незнайомими дорогами серед руїн дитячих мрій. Як би це пояснити батькам?
А може це я зануда? Може я просто ще не виросла? Може треба зачіпитися за своє коріння і жити? Може... може...
А може це місто не хоче мене відпускати? Воно відкрите, немає кам’яних мурів і колючих сіток. Але місто загіпнозувало всіх і налаштувало проти мене. Вони всі тримають мене в енергетичній тюрмі і не пускають на волю...
Чому?
