...Так, ми багато подорожуємо. Ми облазили всі закутки власного міста, і прагнемо підкорити й інші. Ми втікаємо від батьків у Київ, Львів, Одесу... щоб побачити велике місто.  Ми втікаємо далеко в гори, щоб  побачити світ за межами асфальту і цивілізації. Ми летимо в інші частини земної кулі, щоб поглянути на інші культури. Ми прагнемо долетіти до Сонця і освоїти космос. Нас приваблює все далеке і недосяжне...

Я переглянула всі свої фотоальбоми, щоб знайти підходящі фото на цей конкурс, але вибрати так і не змогла. Так, я була у багатьох місцях, зробила багато фото, але...

Запросила мене якось подруга до себе в село на якесь там свято. Село називається Зарічне. Серед його цікавих місць найцікавішою для мене виявився дитячий майданчик.

Збоку на лавочці сиділи діти років 8-12, курили і зі сміхом дивитлися, як дві дорослі "тьоті" знущалися з їх качель.

Так, ми багато подорожуємо, тікаємо від батьків в інші місця, намагаємося швидче подорослішати, а коли приходить час повертаємося на майданчик і зі сльозами в душі згадуємо своє коротке дитинство, яке стало ще коротшим через прагнення подорослішати. Ми змінилися, підросли, набралися досвіду, але лишилися тими самими дітьми. Просто іграшки стали іншими, небезпечнішими і дорослішими.

Дитинство готує нас до дорослого життя. Хованки, козаки-розбійники, саджо... - хіба ці ігри не вчать нас виживати? От наприклад саджо - зловиш м’ячик - буде так як хочеш, не зловиш - так як тобі скажуть. Чому ж ми так прагнемо одразу перейти до дорослих ігор, навіть не перегравши всі дитячі? Це ж ті самі ігри, ті самі іграшки тільки жорстокіші.

Здається таке звичайне місце, а яке історичне значення має воно для кожної людини. І це місце - дитячий майданчик. Але тут проходить маленьке життя, яке потім повторюється у дорослому світі, тільки у повноформатному варіанті. Дитинство - це ескіз для картини під назвою "життя".