чи хтось непроти запросити мене до свого міста (на культурну програму звичайно) і взаєморозвіртуалізуватися, може дзвонити/писати на мобільний (номер у профілі). (Не обіцяю що буду всюди, але бути всюди планую)
Щось ще?
А, точно. Всім удачі і веселих свят гарних канікул!
На підлозі валяється купа. Що це таке??? Це колишній букет, так гарно складений і упакований в магазині. Хоча по суті це був не букет, а велика яскрава упаковка. Квіти які там ніби-то мали б бути - давним-давно покрилися зморшками і почали гнити. От тільки велика яскрава упаковка обманює погляд і змушує вірити у красу цих трупів, які стоять у наших вазах і труять нас своїм мертвим запахом.
Протестую проти шикарних букетів!!!
Протестую проти купи кольорового паперу і целофану на квітах!!!
Есть такое мнение, что для того, чтобы шагать вперед, доброта и честность не так уж обязательны. Для этого нужны ноги. И башмаки. Можно даже немытые ноги и нечищенные башмаки... Прогресс может оказаться совершенно безразличным к понятиям доброты и честности, как он был безразличен к этим понятиям до сих пор. Управлению, например, для его правильного функционирования ни честность, ни доброта не нужны. Приятно, желательно, но отнюдь не обязательно. Как латынь для банщика. Как бицепсы для бухгалтера. Как уважение к женщине для Домарощинера... Но все зависит от того, как понимать прогресс. Можно понимать его так, что появляются эти знаменитые "зато": алкоголик, зато отличный специалист; распутник, зато отличный проповедник; вор ведь, выжига, но зато какой администратор! Убийца, зато как дисциплинирован и предан... А можно понимать прогресс как превращение всех в людей в добрых и честных. И тогда мы доживем когда-нибудь до того времени, когда будут говорить: специалист он, конечно, знающий, но грязный тип, гнать его надо...
Прикольно жити на дев’ятому поверсі на самому краю міста. Встаєш вранці, виходиш на балкон і тикаєш пальцем у коричневу точку на горизонті – там я працюю, а там я навчаюся, а там, 3,14, жив мій колишній. Між мініатюрними білими і жовтими будиночками гусінню лізе товарний поїзд із вокзалу кудись на північ. Десь за містом з іншого боку міста два відстійника, звідки завжди чуєш жаб’яче квакання. Рідне болото, 3,14! Більша половина цього маленького провінційного міста в тебе на підвіконні і воно твоє.
А ще прикольно їхати в вечірньому тролейбусі. Штучне освітлення надає цьому такому звичному тобі транспорті, такого незвичного, майже як в кіно, шарму. Ти надієшся після важкого буйного дня звалитися на сидіння і від душі насолодитися дорожньою тряскою і вечірнім містом, але тролейбус обов’язково буде забитим і на єдине вільне місце сяде якась бабуся чи мама з коляскою і дівчатками – близнючками. І ти продовжуєш пружинкою вловлювати кожну вібрацію на своїх височезних каблуках і набряклим за день ногами. Сувора кондукторка обов’язково змусить тебе представити твій студентський перед її очима, і ти тримаючись пальцями ніг за повітря, витягуєш з самого дня сумочки той клятий документ, а потім кладеш його назад. Така-от транспортна радість за 30 копійок.
І ще, надзвичайно прикольно, запланувати супер круту поїздку в нічній електричці бозна куди. Зібрати за 15 хвилин рюкзак, залишити батькам записку і поїхати, а через дві години на холодному вокзалі повернутися додому, напитися гарячої кави і лягти спати...
Луна убывает, такое бывает
Я иду стричься.
Меня убивают из эмки стреляют
В левую мышцу.
И не попадают, что тоже бывает
Сбиты прицелы.
А я улыбаюсь, живу и не старюсь
Четырнадцать целых лет.
Чтобы остановить кровотечение на пальце не обязательно накладывать жгут на шею(с)
Стукати в закриті двері, за якими нікого немає, безглуздо навіть при достатній силі удару і безмежній впертості, хіба що за тими дверима і справді відповіді хоча б на деякі питання, ймовірність чого дуже мала.
Сьогодні посеред пари впала лампа, точніше не лампа, а абажур. Отак - висіло, висіло і впало. Не багато цілих світильників на стелі залишилося, може один-два - не більше.
Сьогодні дізналася, що навчаюся на спортивному факультеті (недарма кафедру розмістили на 6-му поверсі), бо якщо шахмати то спорт, то... ну зрозуміло.
Сьогодні вирішила, що буду вставати на 20 хв. раніше і качати прес, але починаючи з завтра.
Сьогодні ще йшов сніг... Ех... Ти моя остання любов (с). А я забула в дома перчатки. Холодно. І добре.
Сьогодні вночі дочитала "цифровую крепость" - примітивщина. Головну різницю між різними ізотопами урану маючи перед собою таблицю Мендєлєєва, може вирахувати першокласник, а ось для різних професорів і докторів виявляється це дуже складне завдання.
Сьогодні помітла, що попса буває і серед року.
Сьогодні життя - це велика - велика лажа, але без неї ніяк, та й з нею цікавіше.
///////////////////////////////////////////////
Сьогодні зрозуміла як це важко, бути звичайною людиною!
Сказало 18
bliss в друзья